Узагальнення практики застосування законодавства, яке регулює поруку як вид забезпечення виконання зобов’язання Кам’янобрідським районним судом м. Луганська за 2012 рік – І півріччя 2013 року.

Узагальнення практики застосування законодавства, яке регулює поруку як вид забезпечення виконання зобов’язання Кам’янобрідським районним судом м. Луганська за  2012 рік – І півріччя 2013 року.

Порука є одним із найпоширеніших способів забезпечення виконання зобов’язання, зміст якого відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) полягає у тому, що поручитель поручається перед кредитором іншої особи (боржника) відповідати за виконання нею свого зобов’язання в повному обсязі або в певній частині. Порука надає кредиторові додаткову гарантію виконання зобов’язання, оскільки у разі його невиконання чи неналежного виконання кредитор може пред’явити свої вимоги до поручителя. Підставою виникнення поруки є договір про неї, що укладається між кредитором за основним зобов’язанням та особою, яка надала згоду бути поручителем його боржника. Порядок укладення, зміни та розірвання договору поруки регулюється загальними положеннями про угоди, які встановлені нормами цивільного законодавства, за винятком спеціального правила, що міститься у ст. 547 ЦКУ, про обов’язкову письмову форму будь-якого правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання (зрозуміло, що у тому числі й договору поруки), незалежно від форми укладення основної угоди. Недодержання письмової форми тягне за собою нікчемність договору поруки.

В провадження Кам’янобрідського районного  суду м. Луганська за 2012- І півріччя 2013 р.р. надійшло 525 позовних заяв по справах, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу. З них розглянуто 343 цивільні справи,  винесено рішення за 291 справою, з них 278 позовів задоволено,  провадження за 4 справами закрито,  без розгляду залишено 44 справи, 22 справи зупинено, 4 справи передано в інші суди, 84 справи – перебувають на розгляді по теперішній час. ( також відображено в статистичній таблиці)

За 2012 рік присуджено до стягнення 12157015 грн., за І півріччя 2013 року присуджено до стягнення  4809050 грн.

Так, рішенням Кам’янобрідського районного суду м. Луганська від 23.11.2012 р. було задоволено позов акціонерного товариства «Астра Банк» до Пушкарьової Марини Михайлівни, Пушкарьова Ігоря Григоровича про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 02.08.2011р. між ВАТ “Астра Банк” та Пушкарьової Мариною Михайлівною було укладено договір №300426027958001, згідно якого відповідачу було надано кредит у сумі 95 544,00 гривень строком до 02 серпня 2016 року включно під 15% річних за користування кредитними коштами. У зв’язку з невиконанням відповідачем умов договору, станом на 21.08.2012 року створилась заборгованість: прострочена заборгованість за кредитом у сумі 11494,40 гривень; прострочена заборгованість за процентами за користування кредитом у сумі 12306,91 гривень; нарахована пеня у сумі 18745,42 гривень; строкова заборгованість за кредитом складає 81925,71; строкова заборгованість по процентах за користування кредитом  складає 778,49. Загальна сума грошових зобов’язань, що підлягає сплаті відповідачем за вищевказаним кредитним договором станом  на 21.08.2012р., загалом складає 125250,93 грнивень.  У забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між позивачем та  відповідачем був укладений договір застави автомобіля марки СНЕRУ моделі М11 (легковий сєдан), 2011р. випуску, належний відповідачу на підставі свідоцтв і реєстрацію транспортного засобу серія САЕ № 820543, виданого 28.07.2011 року ВРЕР м. Луганськ., посвідчений 02.08.2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дудко Ю.А. за реєстровим № 1788.

Також у забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між позивачем та Пушкарьовим Ігорем Григоровичем 02.08.2011р. був укладений договір поруки № 300426027958001/П, відповідно до якого останній зобов'язався відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання Пушкарьовою М.М. зобов'язань за вищевказаним кредитним договором.

Пунктом 2.1. договору поруки встановлено, що у випадку невиконання позичальником взятих на себе зобов’язань  по кредитному договору, поручитель (Пушкарьов І.Г.) несе солідарну відповідальність перед банком нарівні з позичальником за кредитним договором.

Відповідно до пункту 3.1. договору поруки, у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником (Пушкарьовою М.М.) взятих на себе зобов'язань по кредитному договору, поручитель (Пушкарьов І.Г.) і позичальник (Пушкарьова М.М.) несуть солідарну відповідальність перед банком нарівні з позичальником за кредитним договором.

Загальна сума грошових зобов'язань, що підлягає сплаті відповідачем позивачу за кредитним договором станом на 21.08.2012 р., загалом складає 125 250,93 (сто двадцять п'ять тисяч двісті п'ятдесять) гривень 93. Позивачем приймалися заходи до судового врегулювання спору, а саме, на адресу Пушкарьової Марини Михайлівни надсилався лист-вимога за № 4705-В від 19.12.2011 року.

Згідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку та відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Ст. 543 ЦК України зазначає, що у разі солідарного обов’язку солідарних боржників кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Стягнуто солідарно з Пушкарьової Мрини Михайлівни, Пушкарьова Ігоря Григоровича на користь Публічного акціонерного товариства “Астра Банк” заборгованість за кредитом у сумі 125 250 (Сто двадцять п'ять тисяч двісті п’ятдесят) гривень 93 копійки, яка складається із: заборгованості за кредитом у сумі 93420,11, процентів за користування кредитом у сумі 13085,40 коп., пені у сумі 18 745 гривень 42 копійки.

Стягнуто солідарно з Пушкарьової Марини Михайлівни, Пушкарьова Ігоря Григоровича на користь Публічного акціонерного товариства “Астра Банк” судові витрати з оплати судового збору в сумі 1252 гривні 50 копійок.

Також, рішенням Кам’янобрідського районного суду м. Луганська від 08.08.2013 р. було задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Кредитні ініціативи” до Васюкової Ірини Юріївни та Кукаркіної Олени Анатоліївни про стягнення заборгованості.

12.09.2007 року між ЗАТ "Альфа-Банк" та Васюковою І.Ю. було укладено кредитний договір № SМЕ0004008. Відповідно до Закону України “Про акціонерні товариства”, 19.08.2009 року ЗАТ “Альфа-Банк” було перейменовано з Закритого акціонерного товариства “Альфа-Банк” в  Публічне акціонерне товариство “Альфа-Банк”. Відповідно до умов вищевказаного договору позивач надав відповідачу Васюковій І.В. грошові кошти на споживчі цілі в сумі 6000 доларів США, а відповідач зобов'язався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування кредитом в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та додатком № 1 до нього - графіком погашення кредиту. 12.09.2007 року між ЗАТ "Альфа-Банк" та Кукаркіною О.А. було укладено договір поруки № SМЕ0004008/1. Згідно умов договору, позивач у повному обсязі виконав свої зобов’язання, видавши відповідачці кредитні кошти у розмірі 6000 доларів США, однак, відповідач Васюкова І.Ю. свої зобов'язання належним чином не виконала, порушила порядок та строки сплати суми кредиту та процентів, в результаті чого має прострочену заборгованість. 30.09.2009 року між ПАТ “Альфа-Банк” та ТОВ “Кредитні Ініціативи” було укладено Договір Факторингу, відповідно до якого ТОВ “Кредитні Ініціативи” зобов'язувалось передати грошові кошти в розпорядження ПАТ “Альфа-Банк”, а ПАТ “Альфа-Банк” зобов'язувалось відступити ТОВ “Кредитні Ініціативи” свої права грошових вимог до боржників за Кредитними Договорами.

 У зв’язку із несвоєчасним виконанням своїх зобов’язань, станом на 06.08.2012 року розмір загальної суми заборгованості Васюкової І.Ю. за кредитним договором становить: за кредитом - 20356,49 грн., по відсотках - 2829,20 грн., а всього - 23185,69 гривень.

Відповідно до правил ч. 1 ст. 631 ЦК України "строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України). " Статтею 258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог закону може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Право встановлювати в договорі розмір та порядок нарахування неустойки надано сторонам у ч. 2 статті 551 ЦК України.

Частиною 1 статті 259 ЦК України є визначеним, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Із системного аналізу зазначених норм права випливає, що за взаємною згодою сторони можуть збільшувати тривалість позовної давності, встановленої законом і стосується це як загальних, так і спеціальних строків.

Як вбачається з пункту 6.4 вищевказаного кредитного договору термін позовної давності за вимогами про виконання грошових зобов’язань був збільшений сторонами до 5 років, що відповідає ч. 1 ст. 259 ЦК України. У кредитному договорі чітко вказано його строк – у розділі "Предмет договору" у "Анкеті на отримання кредиту" вказано, що "Банк надає Позичальникові кредит у сумі 6000 доларів США на строк 24 місяців…", тобто перебіг строку позовної давності обраховується лише після 12.09.2009 року, а отже звернення до суду 22.10.2012  із позовом було здійснено у межах визначеного сторонами п'ятирічного терміну - без пропуску строку.

Отже, як встановлено судом, факт укладення кредитного договору та договору поруки ніким із сторін не оспорюється, як і не оспорюється той факт, що проплати за кредитним договором відповідачкою  Васюковою І.Ю. здійснювалися не в повній мірі і що позивачем з цього приводу було здійснено відповідний розрахунок заборгованості за кредитом та відсотками.

           Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Кредитні ініціативи” до Васюкової Ірини Юріївни та Кукаркіної Олени Анатоліївни про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто солідарно з Васюкової Ірини Юріївни та Кукаркіної Олени Анатоліївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Кредитні ініціативи” заборгованість за кредитом в розмірі 20356 гривень 49 коп. та за відсотками – 2829 гривень 20 коп. Стягнуто солідарно з Васюкової Ірини Юріївни та Кукаркіної Олени Анатоліївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Кредитні ініціативи” судовий збір в розмірі 231 грн. 85 коп.

 Також, 06.06.2012 р. рішенням апеляційного суду Луганської області було змінено заочне  рішення Кам’янобрідського районного суду м. Луганська від 21.1.2010 р. за позовом ПАТ «Кредитпромбанк» до Ракітіної Наталії Львівни та Ракітіна Юрія Вікторовича про стягнення заборгованості, шляхом зменшення суми заборгованості за кредитним договором, стягнуту з Ракітіної Н.Л. та Ракітіна Ю.В. в солідарному порядку на користь ПАТ «Кредитпромбанк» з 396156 грн. 84 коп. до 396103 грн. 52 коп.

Згідно п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України до позовних вимог про стягнення пені застосовується строк позовної давності в один рік. Позивач до суду звернувся  з позовом 1.09.2010 р., тому задоволенню підлягають вимоги про стягнення пені в межах строку позовної давності, починаючи з вересня 2009 року. Поза межами строку позовної давності залишаються нараховані суми пені за серпень 2009 р. у розмірі 18,13 грн, за червень 2009 року у розмірі 17,59 грн. та за травень 2009 року у розміні 17,60 грн. Загальна сума зазначених нарахувань становить 53,32 грн. Саме на дану суму і слід зменшити загальну суму заборгованості за кредитом, яка підлягає стягненню з відповідачів. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Укладення договору поруки можна спрямувати на забезпечення не тільки дійсного, а ще й не існуючого (але такого, що за умови настання певних обставин, може виникнути у майбутньому) зобов’язання – наприклад, цілком можливою є порука за своєчасне внесення орендарем плати не лише за діючим орендним зобов’язанням, скажімо, на поточний рік, а й за зобов’язанням на наступний період у випадку пролонгації договору оренди. Наслідки порушення зобов’язання, забезпеченого порукою Забезпечувальна функція поруки полягає у тому, що поручитель несе перед кредитором солідарну відповідальність з боржником за основним зобов’язанням. Таким чином, при укладенні договору поруки виникає множинність осіб на боці боржника, і законодавець визначає солідарні обов’язки для цих боржників. Проте солідарність їх відповідальності не є необхідною умовою поруки — адже положення ч. 1 ст. 554 ЦКУ мають диспозитивний характер, оскільки надають можливість сторонам встановити у договорі іншу (субсидіарну) відповідальність поручителя. У такому разі до звернення з вимогою до поручителя кредитор повинен вжити заходів для отримання заборгованості з боржника. Але, якщо у договорі поруки вид відповідальності боржника та кредитора спеціально не обумовлено, то буде застосовуватися згадане правило ЦКУ про солідарну відповідальність вказаних осіб.

 Іноді трапляються випадки, коли не зважають на вимоги законодавства щодо солідарної відповідальності боржника і поручителя перед кредитором (коли інше не встановлено договором поруки) та покладають обов’язок виконати зобов’язання, забезпечене порукою, виключно на поручителя, звільняючи таким чином боржника від його зобов’язання. Але так чинити не можна, оскільки згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 543 ЦКУ, солідарні боржники залишаються зобов’язаними доти, поки зобов’язання не буде погашено повністю. Обсяг відповідальності поручителя не обов’язково повинен збігатися з обсягом боргу за основним зобов’язанням – сторони у договорі можуть обмежити відповідальність поручителя і частиною боргу. На це, зокрема, звернено увагу в інформаційному листі Вищого арбітражного суду України ”Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів” від 29. 01. 1999р. № 01-8/46, у п. 3 якого наголошується на відповідності чинному законодавству умов договору поруки, за яким поручитель зобов’язався відповідати за виконання зобов’язання третьою особою (позичальником) лише в частині повернення суми кредиту без врахування процентів за користування ним та штрафних санкцій. Це цілком узгоджується з ч. 2 ст. 554 ЦКУ, згідно з якою поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник (зокрема, за сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків), якщо тільки інше не встановлено договором поруки.

Таким чином, умови договору поруки, за яким поручитель зобов’язався відповідати за виконання зобов’язання третьою особою лише в частині повернення суми кредиту, не суперечить чинному законодавству. Проте якщо подібні обмеження у договорі не зазначені, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж самому обсязі, що й боржник – крім суми боргу він повинен буде сплатити належні кредиторові відсотки, відшкодувати судові витрати із стягування боргу та інші збитки кредитора, зумовлені невиконанням чи неналежним виконанням боржником свого зобов’язання.

Розмір зобов’язання поручителя перед кредитором визначатиметься обсягом відповідальності боржника за відповідне порушення основного зобов’язання. Цілком можливим є й встановлення поруки щодо виконання боржником одного й того ж зобов’язання одночасно з боку декількох осіб (шляхом спільного надання ними поруки у формі укладення одного договору). У цьому разі відповідно до змісту ч. 3 ст. 554 ЦКУ такі поручителі відповідають перед кредитором солідарно (але знову ж таки за умови, що інше не передбачено договором поруки). У таких випадках кредитор вправі пред’явити свої вимоги як до будь-кого з поручителів, так і до боржника. Особи ж, які незалежно одна від іншої поручилися за одного боржника й уклали різні договори поруки, статусу солідарних боржників не набувають.

Одержавши вимогу кредитора, поручитель, перед тим як її задовольнити, зобов’язаний попередити про це боржника, а у разі пред’явлення до нього позову – подати клопотання про залучення боржника до участі у справі (ч. 1 ст. 555 ЦКУ). У супротивному ж випадку боржник буде вправі висунути проти зворотної вимоги (регресного позову) поручителя усі ті заперечення, які він мав проти вимоги кредитора. Поручитель же також має право висунути проти вимоги кредитора усі ті заперечення, які міг би навести сам боржник (за умови, що ці заперечення не пов’язані з особою боржника). Звісно, ці заперечення використовуються поручителем з метою відхилення вимоги чи зменшення її розміру – наприклад, заперечення щодо дійсності вимоги, її розміру, заперечення, що ґрунтуються на належному боржнику праві зарахування зустрічної однорідної вимоги тощо. Слід звернути увагу, що право висунути проти вимоги кредитора вказані заперечення поручитель зберігає навіть у тому випадку, коли боржник від них відмовився або ж визнав свій борг.

Поряд із загальними підставами припинення зобов’язань, передбачених у главі 50 ЦКУ, для припинення поруки існують й спеціальні підстави, зазначені у ст. 559 ЦКУ. Перш за все, оскільки порука є акцесорним зобов’язанням, залежним від долі основного, підставою припинення поруки є припинення основного зобов’язання, яке тягне автоматичне припинення поруки (навпаки бути не може — припинення поруки не зачіпає існування основного зобов’язання). Крім того, згідно з ч. 1 ст. 559 ЦКУ поруку припиняє зміна основного зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Адже звичайно виконання основного зобов’язання забезпечується не лише порукою, але й неустойкою, яку поручитель зобов’язаний сплатити в разі невиконання боржником основного зобов’язання.

При продовженні ж терміну дії основного зобов’язання за рахунок збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами, а також у разі підвищення розміру процентів істотно збільшується сума основного зобов’язання. Поручитель в цьому випадку несе відповідальність тільки якщо він згоден продовжити договір поруки на нових умовах. Про наслідки ж зміни зобов’язання, яка призводить до збільшення обсягу відповідальності поручителя без згоди останнього, однозначно стверджувати не можна, оскільки наведену редакцію ч. 1 ст. 559 ЦКУ, на жаль, можна трактувати і як припинення поруки взагалі, і як її збереження лише у попередньому обсязі основного зобов’язання, тому існує необхідність або надання роз’яснення з цього приводу.

Припиняється порука й у разі відмови кредитора після настання строку виконання зобов’язання прийняти належне виконання, запропоноване боржником чи поручителем, при цьому причини такої відмови не мають значення (ч. 2 ст. 559 ЦКУ). Також підставою припинення поруки є непред’явлення кредитором позову до поручителя протягом дії договору поруки – цей строк встановлюється законом і становить, рахуючи з дня настання строку виконання боржником основного зобов’язання, забезпеченого порукою, шість місяців (ч. 4 ст. 559 ЦКУ). Слід звернути увагу, що цей строк не може бути змінений угодою сторін або відновлений господарським судом. У тих випадках, коли строк виконання основного зобов’язання не зазначений або визначений моментом пред’явлення вимоги, то, за умови відсутності іншої угоди, відповідальність поручителя припиняється після закінчення одного року з дня укладення договору поруки.

 Необхідно враховувати, що зазначені строки не належать до строків позовної давності, оскільки встановлюються для виконання зобов’язання, а не для захисту порушеного права. За таких умов припинення договору поруки, звісно, не виключає можливості безпосереднього звернення кредитора до основного боржника, але з припиненням поруки кредитор втрачає додаткові гарантії щодо забезпеченості зобов’язань. Оскільки на відносини поруки має важливий вплив платоспроможність боржника, його сумлінність тощо, то переведення боргу, тобто заміна боржника іншою особою, також припиняє поруку, якщо тільки поручитель не виявить згоду відповідати за нового боржника (ч. 3 ст. 559 ЦКУ). Також цілком зрозуміло, що у разі закінчення строку позовної давності щодо основного зобов’язання, яке забезпечене порукою, зникає можливість пред’явлення позову й за забезпечувальним зобов’язанням.

Наприкінці ще необхідно звернути увагу на оплатний характер послуг поручителя — у ст. 558 ЦКУ прямо передбачено, що поручитель має право на винагороду за послуги, які він надав боржникові. Нагадаємо, що положеннями ЦК УРСР 1963 року питання про оплатність чи безоплатність поруки врегульовані не були, а тому такі послуги надавалися поручителями, зазвичай, безоплатно. Звісно, за таких обставин у поручителів була майже відсутня зацікавленість у наданні поруки – адже поручитель ніс відповідальність у тому ж самому обсязі, що й боржник, а замість ризику, який на нього покладався, мав лише перспективу одержати права кредитора по забезпеченому порукою зобов’язанню. Цілком природно, що бажаючих безоплатно ризикувати своїм майном знаходилося небагато, оскільки стягнення боргу з боржника є досить проблематичною, а інколи – й неможливою процедурою (наприклад, у разі відсутності у боржника майна, на яке можна було б звернути стягнення). Правило ж про оплатність послуг щодо надання поруки різко підвищило зацікавленість потенційних поручителів у прийнятті на себе обов’язків по забезпеченню виконання боржниками зобов’язань й сприяло тому факту, що порука майже наздоганяє найбільш популярну як засіб забезпечувального характеру у цивільних відносинах неустойку і стає досить частим супутником договірних зобов’язань.

 З метою вирішення проблеми неоднозначного застосування судової практики у вирішенні даної категорії спорів пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановою № 5 від 30.03.2012р. роз’яснив судам обов’язкові правові позиції щодо вирішення найбільш проблемних спорів даної категорії.

 Додатково, листом № 10-1393/0/4-12 від 27.09.2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», Вищий спеціалізований суд зобов’язав суди привести свою судову практику у відповідність до судових рішень Верховного Суду України.

 Відповідно до статей 553–554 ЦК України поручитель приймає на себе зобов’язання відповідати за виконання кредитного договору за боржника, в тому числі у разі його смерті, якщо таке зазначено у договорі поруки.

 Відповідно до статті 523 ЦК порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов’язання новим боржником, а згідно зі статтею 607 ЦК зобов’язання припиняється неможливістю його виконання у зв’язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає.

 Таким чином, на поручителів може бути покладено відповідальність за порушення боржником обов’язку щодо виконання зобов’язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності у позичальника правонаступника, який прийняв спадщину,та згоди поручителя відповідати за будь-якого нового боржника, зафіксоване в тому числі у договорі поруки.

 У разі смерті поручителя (крім випадків майнової поруки), враховуючи положення статті 607 ЦК України, частини першої статті 608 ЦК України, а також сутності поруки як особистого зобов’язання відповідати за належне виконання основного зобов’язання, спадкоємці поручителя не є солідарними боржниками за кредитним договором.